Незважаючи на сьогоднішній рівень діагностики, лікарі не знають відчуттів несвідомого стану і поки що не прагнуть їх об’єктивізувати. Тому найбільш оптимальним вирішенням даної біоетичної проблеми може бути лише позитивне ставлення до будь-якого, навіть найважчого хворого. Розмови з лікарями, медсестрами та родиною про можливі негативні наслідки треба вести дуже обережно і в жодному разі не в присутності такого хворого. Так, і до хворого в критичному стані повинні бути застосовані всі правила деонтології.

Шкала Ранчо Лос Амігос (по D. Malkmus та співавт., 1980, США) забезпечує розуміння прогресивного відновлення функцій мозку через одужання та реабілітацію.

1. Без реакцій: пацієнт перебуває в стані глибокого сну і не реагує на подразники.

2. Загальні реакції: пацієнт реагує не постійно та нецільовими реакціями на подразники в неспецифічній манері. Рефлекси обмежені та однакові, залежно від подразників.

3. Місцеві реакції: реакції пацієнта специфічні, але несинхронні, безпосередньо пов’язані з подразником. Процес повертання голови в напрямку звуку чи фокусування погляду на присутньому об’єкті є вже складним актом включення в роботу кількох ділянок мозку. Пацієнт може виконувати прості команди без синхронізації вищих кіркових функцій та/або з певним запізненням у часі.

4. Плутано-збуджений рівень: пацієнт перебуває стадії посиленої активності та дуже ніяковіє, дезорієнтується, не усвідомлює наявних подій. Його поведінка часто дивна і невластива тим, хто його оточує. Він не здатен сам про себе подбати. Якщо фізично на це  спроможний, він може робити автоматичні рухи: сідати, вставати та іти, які є частиною його збудженого стану, але не обов’язково цільовими рухами. Деякі пацієнти здатні до тривалих персистуючих станів автоматизованої агресії до найслабшого за фізичною силою та найбільш не захищеного за поведінкою родича (як правило, власної матері).

5. Плутано-недоцільний, не збуджений рівень: пацієнт здається уважним та реагує на прості команди. Однак складніші команди потребують реакцій, які є нецільовими та рідкими. Пацієнт може виявляти збудженість, яка стосується більше зовнішніх подразників, аніж внутрішнього ніяковіння. Пацієнт дуже неуважний і загалом має труднощі при засвоєнні нової інформації. Йому вдаються дії, які стосуються турботи про себе, із чиєюсь допомогою. Оперативна пам’ять різко знижена, довготривала пам’ять практично відсутня, або може бути втрачена на останні 3–5–10–20 років життя, що передували коматозному стану. Мова часто нечітка, можливі прояви моторно-сенсорної афазії, амнестичної афазії, часто виражені ехолалії, можлива надмірна конкретизація висловлень при відсутності логічного мислення.

6. Плутано-доцільний рівень: пацієнт виявляє націлену поведінку, але покладається на натяки про напрям дії. Йому вдається поновити старі навички, як і щоденну діяльність, але проблеми для пам’яті становить нова інформація. Він має зародки усвідомлення себе та інших. Можлива лише розмова про виконану діяльність при реальній відсутності проведеної діяльності (хворий каже, що він ходить на роботу, керує підприємством, вчасно виплачує зарплату і т. п., хоча прихід його на роботу реально поки що завершується сидінням у кабінеті, упізнаванням особистих речей, документів). Інша хвора ображалася на матір за зауваження щодо невиконаних певних стереотипних дій у туалетній кімнаті (не спустила воду). Хвора стверджувала, що вона це зробила, хоча дія насправді не відбулася.

7. Автоматично-доцільний рівень: пацієнтові автоматично вдається щоденна діяльність, але його поведінка нагадує поведінку робота з мінімальним ніяковінням. Він має поверхневі згадки про діяльність та некритичну свідомість щодо свого  стану. Йому потрібен принаймні мінімальний догляд, допомога у вирішенні його проблем та при плануванні подальшої діяльності.

8. Цільово-доцільний рівень: пацієнт уважний та орієнтується, адекватний, здатний згадувати й поєднувати минуле та недавні події. Він може вивчати нові рухи та продовжувати вивчати дім і освоювати нові навички для забезпечення життєдіяльності, однак має недоліки при протистоянні стресам, соціальним, емоційним та інтелектуальним перевантаженням.

Нами виділено 4 основних етапи в процесі відновлення хворих незалежно від етіологічного чинника:

А. Панування тотальних дизрегуляцій функціональних систем
(1 рівень шкали Ранчо Лос Амігос);

Б. Етап кристалізації залишкових (збережених) функцій центральної нервової системи (2-3 рівні шкали Ранчо Лос Амігос). Відповідність стадії акінетичного мутизму;

В. Етап  стимуляції та розвитку нейропластичних можливостей дефектних функціональних систем головного та спинного мозку, який відповідає стадії мінімальної (свідомості 3-5 рівні шкали Ранчо Лос Амігос);

Г. Етап формування остаточних моторних компенсацій та відновлення вікової психічної діяльності особистоті (6-8 рівні шкали Ранчо Лос Амігос). Відповідність стадії становлення великої свідомості.